К 300-летию Лисичанска

На прикладі життєвого шляху всіма відомого поета Володимира Сосюри, викладеного у короткій розвідці “Заява Сосюри”, можна бачити, якою непростою була історія ХХ століття, і як складно й примхливо складалася доля людини у вихорі суспільних потрясінь, який пронісся над планетою, викликавши особливі катаклізми над однією шостою її суші.

Якщо Сосюрі доля надала можливість розкрити і проявити свій талант, стати відомим поетом, отримати широке визнання, то до його дитячого товариша вона виявилася менш приязною. Мова йде про лисичанського художника Гороха Іларіона Дмитровича. Його життєвий шлях, як і В. М. Сосюри, починався майже однаково – з босоногого голодного дитинства у Третій Роті. В юнацькі роки товариші Володя і Ларя теж були разом – у столичному Харкові. А далі доля розвела талановитих юнаків. Поет Володимир Сосюра отримав визнання своєму таланту, прожив нелегке, але яскраве життя в Києві, де й помер у віці 67 років. Художнику Іларіону Гороху після десятиліття уральських таборів шлях до мистецького Олімпу було перекрито, працював художником у рідному Лисичанську, навчаючи дітей малювати, майже до 100 років. Помер він у 1998 році, перейшовши столітній рубіж.